Тепер почули, панове януковичі, колеснікови та інші?

Розгубленість - ось слово, яке найбільш повно характеризує нинішній стан господарів життя з Партії регіонів. Вони по-справжньому не розуміють: що такого сталося, через що весь світ дивиться вовком на Україну? 

Правий був Дмитро Видрін, який майже десять років тому в інтерв'ю "Українській правді" порівняв Партію регіонів з динозавром - "величезна маса тіла і маленька голова з невеликим об'ємом сірої речовини". 

Україна в очах західного світу помінялася непомітно. 

Ще вчора вона була взірцем для всього пострадянського простору, і чиновники Євросоюзу ставили Україну в приклад як найбільш просунуту з держав-сусідів, яка ось-ось укладе Угоду про асоціацію - остання сходинка, після якої може бути лише статус держави-кандидата на вступ до Євросоюзу. 

Офіційна церемонія парафування Угоди була запланована на саміті Україна-ЄС в грудні, з наміром наступного року її офіційно підписати та навіть спробувати ратифікувати у Європарламенті. Фінальні переговори були запланована на 20 жовтня, коли президент Янукович мав відвідати Брюссель для зустрічі з керівником Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозо. 

Ще два тижні тому у Варшаві на саміті Східного партнерства цей порядок денний був актуальний - за умови звільнення Тимошенко, яка для західного світу перетворилася на символ політичних репресій. 

Сьогодні ж при згадках про Україну складається враження, що ідеться про зовсім іншу державу. Заяви західного світу вражають своєю жорсткістю та безапеляційністю. Візит Януковича до Брюсселя 20 жовтня під загрозою. Проведення саміту Україна-Євросоюз на найвищому рівні - під загрозою. Навіть парафування Угоди, що значить лише урочисте закінчення технічної частини переговорів і більше нічого - також під загрозою. 

У Німеччині починають лунати голоси депутатів правлячої коаліції про санкції. Спочатку - анулювати безвізовий режим для українських чиновників, які з дипломатичними паспортами сьогодні не потребують Шенгенської візи. Далі - забрати Євро-2012. Наступна заява, яку не складно спрогнозувати - арешт рахунків. Поки це - лише стрясання повітря, але санкції проти Білорусії та "список Магнитського" також починалися з цього. 

Міністерству закордонних справ України не залишається нічого іншого, ніж готувати грунт для скасування поїздки Януковича в Брюссель - мовляв, "офіційно дату 20 жовтня ніхто не називав". 

Насправді ж слова відповідального співробітника МЗС не витримують критики, адже адміністрація президента ще минулого тижня почала формувати пул журналістів для висвітлення візиту Януковича в штаб-квартиру Євросоюзу саме на ці дати. 

Банкова хаотично шукає докази того, що насправді Європа не стурбована. Вже другий день вони цитують слова маловідомого французького функціонера, що, як виявилося, уповноважений представляти "партію влади" приблизно так само, як український депутат Андрій Пінчук уповноважений виступати від імені регіоналів. 

Особливо комічно віглядають ці потуги посилатися на лідера молодіжного крила партії Саркозі, враховуючи, що різку позицію стосовно Тимошенко висловило і Міністерство закордонних справ, і безпосередьо міністр Ален Жюпе, і генеральний секретар тієї самої партії, яку представляє французький президент. 

Ілюзія здорових стосунків між Україною Януковича та Європейським союзом була зруйнована в один день. 

Що сталося? Чому Янукович не прорахував такий сценарій? 

Головна причина - це занадто велика самовпевненість та переконаність у власній унікальності, яку демонструють представники нинішньої влади. 

У цьому контексті показовий приклад віце-прем'єра з Євро-2012 Бориса Колеснікова. Минулої п'ятниці, 7 жовтня, він був гостем програми Євгена Кисельова "Велика політика". 

На запитання присутньої в студії журналістки Агентства Франс-Прес Ганни Цуканової про те, що захід визнав суд над Тимошенко політичними переслідуваннями, Колесніков приголомшив. 

"Я не слышал ни от кого, кроме депутатов ЕНП, каких-то жестких оценок..." - сказав віце-прем'єр. 

Це було заявлено за чотири дні до вироку, після жорстких виступів на саміті Східного партнерства президента Європейської Ради Германа ван Ромпей, президента Єврокомісії Баррозо і польського прем'єра Дональда Туска, після критичного листа Кетрін Ештон і Гілларі Клінтон, після дзвінка Ангели Меркель і відмови Ніколя Саркозі зустрічатися з Януковичем у Нью-Йорку. Більше того, Колесніков особисто був присутній у Ялті, де справа Тимошенко рефреном лунала у виступах чи не кожного європейця. 

Тобто або Колесніков відслідковує новини лише за рупорами офіційної пропаганди, або свідомо перекручує реальність. Але ще більш вражаючим був подальший коментар віце-прем'єра. 

"...Завтра приедет Александр Ефремов во Францию и выступит на французском телевидении... Это - лидер фракции самой крупной партии в Восточной Европе. И он скажет: "Нам не нравится ситуация со Стросс-Каном, его задержали в Нью-Йорке, а тут французские выборы..." Ну и что, кто-то во Франции это увидит? Или будет это слушать? Никто!". 

Це дивний спіч як для людини, що претендує бути українським Бальцеровичем. Насправді, сказане Колесніковим є яскравою ілюстрацією стереотипів, які живуть в головах нинішніх донецьких керівників держави. 

Вони забувають одну деталь, яка повністю ламає логіку їхнього мислення. Це не Франція проситься в політичний союз з Україною, щоб дослухатися до порад Єфремова, Чечетова та Богословської. 

Це Україна проситься в союз із Францією. А, відповідно, той, хто хоче вступити, має прийняти правила цього клубу. 

Приклад Франції є особливо невдалим з огляду на хронічні євроскептичні настрої в цій державі. Їх посилили розчарування від того, що вступ до ЄС, виявляється, не обов'язково призводить до кардинальних реформ і прогресу. Румунія і Болгарія, яких було взято до Євросоюзу авансом, не виправдали сподівань - тому, відповідно, Франція більше не хоче робити таких подарунків Україні у вигляді Угоди про асоціацію "за красиві очі". 

Ситуацію підігрівають західні мас-медіа, які зі спічуттям до засудженої опозиціонерки описують ситуацію в Україні. 

Чи можна було уникнути дипломатичної катастрофи, спричиненої вироком Тимошенко? Так, якби українські найвищі посадовці відслідковувати настрої європейських еліт. Для цього достатньо було користуватися навіть не таємними депешами, а відкритими джерелами. Як, наприклад, твіттер міністра закордонних справ Швеції Карла Більдта - до речі, одного з найбільш проукраїнські налаштованого політика континенту. 

Його мікроблог в хронологічному порядку показує, як змінювалися настрої щодо України у Європі. 

24 серпня: Сьогодні 20 років незалежності України. Держава має зберегти свої європейські цінності та орієнтацію. 

16 вересня: Дискутуємо майбутній напрямок політики України з президентом Януковичем. Верховенство права і права людини - це вхідний квиток до Європи. 

30 вересня: Саміт Східного партнерства надіслав ясний сигнал, що повага до демократії та прав людини є частиною інтеграції в ЄС. Київ має це занотувати. 

10 жовтня: Вилітаємо до Люксембургу. Цілий день триватиме зустріч міністрів закордонних справ ЄС. У фокусі - Близький Схід, Північна Африка, також буде дискусія про Україну. 

10 жовтня: Розпочалася зустріч в Люксембурзі. Велике занепокоєння ситуацією в Україні. Політичним судам з елементами шоу не місце в нашій Європі. 

11 жовтня: Ми різко прореагували на вирок проти Юлії Тимошенко. Він поставить під загрозу всі відносини з Україною. 

Інша проблема Януковича в тому, що навіть дивовижне звільнення Тимошенко вже не змінить думку про нього на краще. 

Пружина, яку півтора роки затискав Янукович, почала зворотній хід. Тепер він - одіозний персонаж для всього цивілізованого світу. Захід та їхні чиновники - дуже неповоротні та часом ліниві люди, яким зручно мислити стереотипами. 

Вони вітали Януковича з перемогою на виборах президента, раділи політичній стабільності в Україні, і дуже довго та повільно змінювали думку відносно нового керівника. Коли в Києві розганяли мітинги опозиції або повертали цензуру, Захід жив спогадами про демократичну зміну владу в Україні. 

Але день вироку Тимошенко - це момент, коли вони остаточно перезавантажили свої стереотипи про Януковича. Віднині він у їхній уяві - мстивий і обмежений авторитарний самодур. І тепер так само довго і нудно Януковичу доведеться виправляти свій імідж, поки ця машина європейської бюрократії почне сприймати від нього позитивні сигнали. Якщо він, звичайно, захоче реанімувати власну репутацію в їхніх очах. 

Якщо ж сценарій Януковича полягав у тому, що Тимошенко засудять, а він її, "з барського плеча", відпустить, показавши свою великодушність, то президент прорахувався. 

Перший сигнал - засудження колишнього прем'єра - виявився набагато сильнішим за всі наступні. І навіть якщо Тимошенко буде звільнено, то європейці сприйматимуть це як доказ ефективності власного тиску, а не прояв доброти чи гуманності Януковича. 

І далі буде більше - після пресингу в зв'язку зі звільненням Тимошенко буде тиск з вимогою звільнити Луценка, далі - з вимогою звільнити Іващенка, потім - з вимогою не приймати закон про вибори "під себе", з вимогою допустити міжнародних спостерігачів, повернути повноваження Верховному суду і так далі. 

Вся вибудувана Януковичем система авторитаризму почне руйнуватися як картковий будинок. Щойно в Києві почнуться масові вуличні акції, симпатії європейців будуть на боці опозиції. 

Захід готовий був закривати очі на особливості демократії по-українські, поки Янукович не перетинав межу. Але зараз її перейдено - і кожна ініціатива Януковича буде сприйматися з підозрою, що таким чином він намагається посилити власний авторитаризм. 

Ситуація ще більше погіршується через те, що перше півріччя 2012 року в Євросоюзі буде головувати Данія, яка в особі Ханне Северінсен має чудового експерта по Україні та затятого опонента Януковича. 

Більше того, саме Данський Гельсінський комітет з прав людини здійснив детальний моніторинг справ Тимошенко, Луценка та інших опозиціонерів. Таким чином, влада у Євросоюзі переходить від лояльної до українців Польщі в руки скандинавів, які вже мають сформовану точку зору про Януковича. 

Іншими словами, не пробувши навіть два повних роки президентом, Янукович перетворився на Кучму №2 - це президент, який в очах Заходу виглядає апріорі неправим, і місія якого - виправдовуватися. Але навіть Кучма був у більш сприятливих умовах, тому що він за допомогою зятя Віктора Пінчука міг неформально вступати в діалог із Заходом. В Януковича такого провайдера просто немає. 

Але Захід досі не отримав відповіді на питання, яке їх турбує - доля екс-прем'єр-міністра. 

Наслідки звільнення Тимошенко будуть для Януковича катастрофічними. Проблема не лише в тому, що вона, не заїжджаючи додому, прямо із СІЗО поїде на телеканали, щоб розпочати президентську кампанію. 

Найбільша дурниця, яку роблять регіонали останні півроку - своїм діями вони перетворюють на ікону демократії людину, яка такою не є за своєю природою. Саме затятим ворогам має бути вдячна Тимошенко за реанімацію власної політичної кар'єри. 

Звільнення Тимошенко несе інші ризики - воно підірве легітимність влади Януковича в очах його прихильників і підлеглих. 

"Тимошенко в клітці" - то сакральний символ всесильності Януковича. Арештом і засудженням він показав усім, що може неймовірне - посадити свого головного конкурента, за якою, здавалось би, Європа, Америка і 45% власних громадян. 

Таким чином, персонажі меншого калібру мали розуміти, що з ними Янукович розправиться набагато швидше. Такий імідж дозволяв Януковичу бути деспотичним керівником, за жестом якого олігархи мали платити данину, силовики - придушувати протестні прояви, а гуманітарії - цілувати руку в надії отримати прихильність тирана. 

Але після звільнення Тимошенко виявиться, що все не так. Не існує всесильного Януковича! Навпаки, є сила, яка може його зупинити. І ця сила має конкретну адресу - Брюссель і Вашингтон. Тож до них можна апелювати. А весь Колосс Єнакіївський цей стоїть на глиняних ногах. 

Які наслідки для простих громадян матимуть метаморфози, які відбуваються із репутацією Януковича на Заході? Дуже прості. Їх правитель 11 жовтня перетворився на кульгаву качку, яка не здатна ефективно захищати інтереси своїх виборців на міжнародній арені. 

Тепер західні чиновники розглядатимуть кожне рішення щодо України з іншої точки зору - чи не виглядає воно як подарунок авторитарному керівникові? Чи заслужив Янукович, щоб сідати з ним за один стіл? Чи пробачать нам наші європейські виборці, якщо ми будемо тиснути йому руку перед телекамерою? 

Сьогодні Віктор Янукович потрапив у складну ситуацію. 

Не звільнить Тимошенко - його кінець буде довшим, але наслідки персонально для Януковича сумніші. 

Звільнить - кінець настане швидше, але він може зберегти частину отриманих на посаді ресурсів. 

Ці два сценарії - це дві щелепи одного капкану, куди сам себе загнав український президент.