Янукович перестав бути президентом

Неоколоніальний статус України буде короткочасним. Крах путінського неоімперського проекту може означати крах і самого Путіна. А без Путіна Януковичу доведеться втікати 

Олександр Мотиль – американський історик, політолог і митець українського походження. Професор Ратгерського університету, в якому очолює програму дослідження Східної та Центральної Європи. Основна галузь наукової діяльності – вивчення імперіалізму ту націоналізму. Крім того, пан Мотиль є членом видавничої ради українського часопису «Критика». Пропонуємо увазі читачів переклад його блогу у World Affairs Journal 

Євролюція та гидка оборудка режиму Януковича з путінською Росією настільки ж важливі концептуально, наскільки й політично, й потребують переосмислення того, що відбувається в Україні і шляхів до її розуміння. Тепер, коли режим намагається переозначити реальність згідно зі своїми збоченими орвелівськими уявленнями, називати речі своїми іменами необхідно більше, ніж будь-коли. Ось короткий словничок ключових понять: декларація незалежності, соціальний контракт, свобода, легітимність, тиранія, окупація, колонія, рух опору та національно-визвольна боротьба. 

По-перше, беручи участь у масових демонстраціях проти режиму понад п’ять тижнів, українці оголосили, що режим Януковича правив без їхньої згоди, а відтак є нелегітимним. Таким чином, українці створили декларацію незалежності від режиму, вдавшись до тієї ж логіки (а часто й тієї ж мови), якою керувались американські революціонери в 1776 році. Оскільки Янукович систематично кривдив український народ, нехтував його інтересами й порушував соціальний контракт між демократично обраними правителями та народом, який їх обрав, він перестав бути його «сувереном». Коли суверен йде проти свого народу й діє тиранічно, він перетворюється на узурпатора, й народ більше не зобов’язаний коритись йому. Справді, як і у випадку з американськими революціонерами, захищатись від його хижацтва – це право і обов’язок народу. 

По-друге, захищаючи свої права, українці продемонстрували собі, режиму та світові, що вони вільні й боротимуться за цю свободу. Демонстрації розпочалися як протести проти рішення уряду зневажити (автор вживає слово snub, яке також означає різке припинення) Європейський Союз; проте вони скоро перетворилися на обстоювання власної гідності та самостійності. Тепер, коли українці звільнились від страху, безсилля та самообману, які десятиліттями підтримував комуністичний та посткомуністичний деспотизм, вороття немає. Вільні українці – а таких у країні тепер більшість – також послали режиму чіткий сигнал: євролюція – лише перша стадія імовірно тривалої боротьби за заміну нелегітимного режиму народовладдям. 

По-третє, підірвавши довіру народу, Янукович втратив усю демократичну легітимність, отриману на президентських виборах 2010 року. Декотрі аналітики постійно посилаються на демократичне обрання Януковича, наче воно дало йому безумовний мандат. Це далеко не так. Демократичні вибори не дають мандату на брутальність щодо людей, які тебе обрали. Демократичні вибори – зобов’язання захищати народ та збільшувати його добробут. Порушуючи це зобов’язання, систематично експлуатуючи людей та збагачуючись у процесі, підриваючи їхню безпеку, порушуючи соціальний контракт та ігноруючи законні вимоги народу про відставку, Янукович перекреслив ті вибори й повноваження, якими вони його наділили, та перестав бути президентом. Він удався до тиранії, таким чином ставши тираном, – і перетворив свій ненажерливий режим на окупаційну владу, а свою Партію Регіонів та олігархів, що її підтримують – на збіговисько колаборантів. 

По-четверте, отримавши від Володимира Путіна тимчасову фінансову підтримку під заставу України, Янукович розпочав процес її перетворення на колонію Росії. Розірвавши соціальний контракт із українським народом, Янукович уклав новий із Путіним. Янукович прийняв статус низького сатрапа в обмін на можливість подальшої експлуатації української економіки та політичної жорстокості щодо українців. Культурна політика Януковича вже визначається у Москві. Тепер Москва керуватиме також його економічною та зовнішньою політикою. Якби він був послідовний у своїх діях, він би закрив українські посольства й консульства, повернув придбані українською діаспорою будівлі та розпустив Міністерство закордонних справ – або перейменував його на Міністерство зв’язку з Кремлем. 

Перетворення режиму Януковича на окупаційну владу та повзуча трансформація України на напівколонію означає, що українці, які тепер знають, що вони теж цілком людські істоти, цілком здатні до самоврядування, є учасниками руху за демократію, який також є рухом опору у національно-визвольній боротьбі. Євролюція, відома як Народне об’єднання Майдан, створене в Києві 22 грудня, - якраз такий широкий рух, який має потенціальну можливість поєднати в собі риси польської Солідарності, американського Руху за громадянські права, південноафриканських борців з апартеїдом, а також гандійського руху ненасильницького спротиву в Індії. Жорстокість, насильство й репресії безсилі проти такого потужного коктейлю надихаючих ідей, піднесення духу, правдивих мотивів – і мільйонів людей. 

Українці показали свою впевненість, гуманізм, самодостатність та зрілість під час Євролюції. Як і слід було чекати, Янукович продемонстрував свій відчай, некомпетентність і слабкість. Що несподівано – те, що Путін розкрив свою схильність до стратегічних прорахунків. Янукович напевно буде настільки же ненадійним сатрапом, наскільки був жадібним султаном. Гірше того, Путін вочевидь не розуміє, що Росії бракує економічних ресурсів та державної моці, аби контролювати таку велику й нестабільну країну як Україна. Ціна імперіалізму виявиться надто високою для крихкої путінської нафтодержави із застійною економікою. Особливо з огляду на те, що народний рух, який підтримує демократію, людську гідність, спротив окупації та національне звільнення, є надто сильним суперником для нелегітимного сатрапа. Неоколоніальний статус України буде короткочасним, а крах путінського неоімперського проекту може означати крах і самого Путіна. А без Путіна Януковичу не буде до кого звернутись і не залишиться нічого іншого як втікати. Цього разу, ймовірно, по п’ятах за ним ітиме Інтерпол.